Пара вирушила у тривалу мандрівку ще у 2019 році. Вони відвідали 6 країн, дістались базового табору Евересту та навіть знайомились із живою природою джунглів. Про яскраві пригоди, злети та падіння Анастасія Клюфас відверто розповіла 24 каналу.

Цікаво знати Українські термали: де покупатися, аби оздоровитися

Унікальна подорож українців: монолог Анастасії Клюфаc

Підготовка


Подорож країнами Азії / Фото Анастасія Клюфас

Ідея цієї мандрівки почалась із нестримного бажання побачити Еверест. Я працювала в театрі і мені хотілось подорожей, хотілося чогось більшого, хотілося здобути свій особистий життєвий досвід, а не лише відточувати професійні навички. Тоді почала читати історії про альпіністів – так зародилася мрія про Еверест як про вершину, яка притягує відчайдухів.

Ця мандрівка була для нас із чоловіком особливою і дещо нетиповою, адже ідея полягала у тотальній свободі, у тому, щоб просто поїхати, не мати чіткого плану, дедлайнів і дозволити собі бути в певній країні скільки хочеться, їхати туди, куди хочеться.

Непал


Перша країна – Непал / Фото Анастасія Клюфас

Непал був першою країною, куди ми прилетіли. Він став для мене викликом, це перша моя азійська країна. Саме там у мене виник конфлікт між моїми звичними уявленнями про чистоту, стерильність і тим, якою є реальність. Я боролась із собою, вчилася сприймати все таким, як воно є.

Якось чоловік подав ідею провести день у джунглях у супроводі 2 гідів та побачити диких звірів. Ми прокинулися зранку, сіли у каное і сплавлялись рікою до старту пішого маршруту по джунглях. Тоді вперше побачила крокодилів у дикій природі. Потім гіди повели нас на дерев'яну вежу і провели інструктаж. Вони пояснили, як поводитися, коли побачите тигра (тримайте зоровий контакт і повільно відходьте назад) чи носорога (одразу лізьте на дерево і не рухайтесь). І ось ми йдемо і попереду стоїть величезний носоріг – евакуація на найближче дерево була миттєвою (я не знала, що так швидко вмію лазити).


День у джунглях / Фото Анастасія Клюфас ​

У той день мені випала можливість пізнати недоторкану природу. І в такі моменти приходить розуміння, що ти – маленька істота, гість у цьому світі. Ти відчуваєш, наскільки крихка людина без кам'яних стін, що створюють ілюзію безпеки. У світі джунглів ти мусиш прислуховуватись, а не заповнювати, і, звісно, поважати тварину, яку бачиш навпроти.

Еверест


Підйом до базового табору Евересту / Фото Анастасія Клюфас ​

Ми приїхали у місто Саллері й звідти почали наш підйом. Старт із цього місця допомагає краще адаптуватись до висоти та акліматизуватись, ніж із Лукли, що на висоті 2 860 метрів, звідки зазвичай піднімаються туристи. На шляху було декілька моментів сильної фізичної втоми, коли я хотіла просто лежати і нікуди не йти.

В цій історії є багато натхнення, але разом з тим було багато переломних моментів, коли ти розумієш, що потрібно долати власне знесилення та йти назустріч своїй мрії. Ми піднялись на Калапатар (5643 метрів) та дійшли до базового табору Евересту (5365 метрів) – це стартова точка для альпіністів перед підйомом на вершину.

Цікаво 7 чудес України: історико-культурні пам'ятки, якими ми пишаємось

Лаос


Теплий та спокійний Лаос / Фото Анастасія Клюфас ​

Пробули в Непалі 2 місяці й думали, куди летіти далі. Це був кінець грудня і ставало холодно, тому хотілось вирушити у тепліші краї. Вибір впав на Лаос. Попри те, що ця країна вважається однією з найбідніших у південно-східній Азії, для мене вона запам'яталась багатством краєвидів, щедрістю місцевих на усмішки і доброзичливість.

До того ж у Лаосі дуже багато сонця, і воно таке тепле. Земля – помаранчева: мені було дивно бачити не чорнозем. Панує атмосфера спокою. І моя внутрішня бджілка, яка хоче все встигнути, розчиняється в цьому теплі, плавності буття, прийнятті того, що є.


Помаранчева земля Лаосу / Фото Анастасія Клюфас ​

Камбоджа


Камбоджа має сумну історію / Фото Анастасія Клюфас ​

Перед тим, як поїхати у Камбоджу, я шукала інформацію про країну. І там дуже сумна історія. Протягом 1975 – 1979 років країною правили червоні кхмери, які намагалися створити сільський пролетаріат та винищити інтелігенцію. Люди були змушені переїжджати у села, працювати на рисових полях і збагачувати державу. Все міське населення виїхало у робочі табори на ферми, де працювало багато годин.


Архітектура Камбоджі / Фото Анастасія Клюфас ​

Я начиталася цього, а коли ми приїхали в Камбоджу, мені здалося, що вся земля просякнута страхом. У мене була призма, крізь яку я все сприймала. Була вже якась історія, і я підганяла все під неї. Так я підсилювала свій внутрішній страх. І це також про те, як стати вільною. Якщо ти внутрішньо затиснута страхом, якщо на все дивишся крізь призму упереджень – це неможливо. І коли я це усвідомила, озирнувшись довкола, побачила веселих, експресивних, життєрадісних камбоджійців. Видавалось, що вони точно знають цінність сьогоденню і мирному буттю, простій можливості проводити час з рідними і насолоджуватись традиціями.

Індонезія (Балі, Ломбок, Ґілі Траванган)


Зелений острів Балі / Фото Анастасія Клюфас ​

Балі – це був рай після Азії. Камбоджа і Лаос дещо схожі ландшафтами, архітектурою. Ми вилетіли за екватор і опинилися посеред зеленого раю: вулкани, море, скелясті та просторі пляжі. Орендувавши скутер, ви можете за день дістатися протилежного краю цієї "острівної землі". Але найбільша цінність для мене була в іншому.


Релігія є важливою для місцевих / Фото Анастасія Клюфас ​

Проходячи житловими районами, я зауважила, що місцеві жінки ставлять біля своїх будинків плетені кошики з ароматичними паличками, різними солодощами та квітами. Зранку у такий спосіб вони задобрюють духів, а ввечері прибирають це.

Цей контакт з чимось вищим – він особливий. Балійці вірять, що боги живуть на горі, а демони – у воді, на каміннях вирізблюють зображення духів-охоронців та одягають їх у саронги (тканинні спідниці). Їхнє життя тісно переплетене з релігійними святами і традиціями.


Тут життя тісно переплетене з релігійними традиціями / Фото Анастасія Клюфас ​

Дивіться також Захоплива подорож Україною: 300 незвіданих місць, один герой та унікальний фільм

М'янма

Станом на березень 2020 року М'янма була єдиною країною південно-східної Азії без зафіксованих випадків коронавірусу. Тому вирішили летіти туди. Планували мандрувати місяць, а потім полетіти досліджувати В'єтнам (навіть квитки завчасно придбали). Проте, у зв'язку з пандемією, уряд В'єтнаму припинив видачу туристичних віз, а через деякий час М'янма закрила свої кордони для комерційних рейсів. Так ми застрягли у цій країні майже на 8 місяців.


Старовинна архітектура М'янми / Фото Анастасія Клюфас ​

Ця країна не так давно відкрилась для мандрівників, а тому в ній збережено багато автентики: наприклад, національний одяг – лонджі (довга спідниця) – носять повсякденно, а не лише на свята. Мандруючи штатами М'янми, ми зустрічали різні племена: хтось носить золоті кільця на шиї, хтось – помаранчеві тюрбани, хтось татуює обличчя. Одні оселилися високо в горах, інші – прямо на озері.


М'янма дуже різнобарвна / Фото Анастасія Клюфас ​

Перший місяць ми активно подорожували. Але потім стався спалах коронавірусу. 3 місяці ми жили в орендованому житлі, виходячи лише в аптеку чи за продуктами. Разом з нами у будинку проживали 6 латиноамериканців (теж мандрівники, які стали заручниками ситуації). Після цього карантину ми продовжили візи ще на 3 місяці і відвідали нові для нас місця у М'янмі. Надія на відкриття кордонів жевріла у нас довго, та вже на 7-й місяць ми збагнули, що пандемія – це не щось швидкоплинне і вона не зникне. Тому вирішили рухатися у напрямку дому. Але перш ніж летіти в Україну, захотіли помандрувати ще Туреччиною.

Туреччина


Туреччина була останньою країною у подорожі / Фото Анастасія Клюфас ​

Після року у мандрах ти дещо по-іншому сприймаєш світ. Все змінювалось із кожною країною: мої відчуття і враження від мандрівки, розуміння свободи. Туреччина стала квінтесенцією нашої подорожі, яку ми смакували, зрештою, і через розуміння, що це – остання країна перед поверненням додому.

Каппадокія, політ на повітряній кулі, Лікійська стежка, стародавні міста – все це як перлинки, які ми детально розглядали і не поспішали відправляти на тацю спогадів.


Казкова Кападокія / Фото Анастасія Клюфас ​

Перед тим, як вирушити у мандрівку, я розуміла, що досвід вивітрюється, а для мене ця подорож була дуже цінною. Тому я вела щоденник, у якому записувала всі живі моменти. Прочитавши його, зрозуміла, що це – дуже цінно і може стати натхненням для когось, як раніше книги були натхненням для мене,

Про свій унікальний досвід Анастасія Клюфас написала книгу "Подих мандрів".