1 
У новому проєкті "Не з книжок" 24 Канал спільно зі співробітниками музеїв та біографами ділитиметься з вами маловідомими фактами про українських письменників і митців. Цього разу разом з командою Музею Михайла Коцюбинського у Вінниці ми розповімо вам про мандрівну сторону письменника, його улюблені міста та місце, де він хотів побудувати будинок, навіть намалював його план, але, на жаль, не мав коштів на втілення свого задуму.
Коцюбинський багато подорожував – куди любив їздити найдужче?
Як зауважили співробітники музею, хоч і в Михайла Коцюбинського було коротке, та все ж насичене життя. Письменник, котрий народився у Вінниці, багато мандрував і кожна з поїздок вражала його. Якщо говорити мовою цифр, то за 48 років він відвідав понад 50 міст по всьому світу. Найбільше ж йому полюбились Відень, Рим, Флоренція, а також Неаполь.
Водночас слід розуміти, що Коцюбинський мандрував не лише тому, що любив подорожі, а й тому, що мав слабке здоров'я. За рекомендаціями лікарів автор "Тіней забутих предків" навідувався до теплих країн, бо організм письменника потребував саме теплого клімату. До прикладу, він навідувався на острів Капрі, який на той час був відомим кліматичним курортом. Також він подорожував країнами Центральної та Західної Європи, відвідуючи Австрію та Німеччину, Італію та Швейцарію.
Коцюбинському полюбився острів Капрі / Фото frimufilms
Це цікаво! Михайло Коцюбинський, мабуть, міг би вести тревел-блог, якби був нашим сучасником. У свої ж часи він побачене описував у листах, а також робив у записниках нотатки, з чого згодом народжувались твори письменника. Власне, новела "На острові", яку він не встиг дописати, з'явилась саме після поїздки на Капрі.
… думаю зробити спробу написати щось про Капрі – се мають бути дрібнички, враження, картинки, сонце, море, природа і трошки людини, яка усе те любить,
– пише письменник в одному з листів.
Цілий розділ цього твору Коцюбинський присвятив агаві: "Завжди хвилююсь, коли бачу агаву: сіру корону твердого листу, зубатого по краях і гострого на вершечку, як затесаний кіл. Розсілася по терасах і коронує скриту силу землі. Або її цвіт – високий, до щогли подібний зелений стовбур з вінцем смерті на чолі. Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти".
У музеї розповіли, що ця екзотична частинка Італії тепер росте у саду Коцюбинських у Вінниці, а також Чернігові.
Крім того, після подорожей до цієї сонячної країни письменник написав "Сон" та "Хвала життю". Власне, у цьому творі читач дізнається про місто Мессіну після землетрусу. Перед ним постає картина руйнувань, конкретні назви міст і вулиць, де зі свідками цієї трагедії спілкується ліричний герой твору. Зауважимо, що це не якісь домисли, а те, що Коцюбинський бачив на власні очі.
Незабутні враження на автора "Intermezzo" склали атракціони у Відні.
Вітер скажено свистить у вухах та забиває дух. Робиться так моторошно і разом з тим весело, що всі подорожні розкидають руки, шалено ними вимахують та несамовито кричать…
– згадує Коцюбинський.
- А ти татку хіба кричав? - запитували діти.
- Так, кричав, може, голосніше за всіх, та й руками вимахував.
Атракціони у Відні і нині ваблять туристів з усього світу / Фото Zuzka Sabolová
На Капрі Коцюбинський любив рибалити
Ще більше риболовлю Михайло Коцюбинський полюбив, коли перебував на Капрі. Як розповіли у музеї, письменник з десятьма рибалками знімав з гачків найрізноманітнішу рибу, морських зірок, а також витягували разом величезного вугра. А тепер приготуйтесь, адже найбільший трофей точно вас вразить – 160-кілограмова акула.
"…таку здорову акулу, що аж страшно стало. Це звір, а не риба. Мало нас не перевернула, б'є хвостом, розкриває величезну білу пащу з трьома рядами великих зубів, в якій помістило б ся 2 людських голови, і світить, та й світить зеленим диявольським оком, страшним і звірячим".
Михайла Коцюбинського можна назвати справжнісіньким відчайдухом. Так, у 1905 році він відвідував Везувій в Італії. Але просто подивитись на вулкан йому було недостатньо, адже письменник прагнув наблизитись до його кратера. Причому зробити це в той момент, коли ще текла лава і ґрунт під ногами був ще гарячим. І в якийсь момент обачність вийшла з чату і Коцюбинський буквально звалився у гарячу масу. Тоді його всіма засобами намагався врятувати провідник, а сам автор дуже лаконічно описав свої відчуття в той момент.
Пересилюючи біль, я все ж таки вхопився за мотузок, і мене витягли з цього пекла,
– згадує Михайло Михайлович.
Ясна річ, Коцюбинський відвідував не лише екзотичні краї, а й їздив до Бессарабії, Молдови та Криму. Там він працював у складі філоксерної комісії (вона займалась боротьбою з філоксерою – виноградною попелицею, яка нищила виноградники). Краса тутешньої природи, а також колоритні місцеві звичаї зачарували Михайла Михайловича.
Так і з'явився кримсько-молдавський цикл творів: "Для загального добра", "Пе-коптьор", "Посол від чорного царя", "Під мінаретами", "На камені". У них автор описував звичаї, природу, культуру, а також мову тамтешніх людей: молдаван, кримських татар, ромів.
Молодого письменника надзвичайно захопила природа Молдови. Він милувався її мальовничими долинами, котрі вкриті виноградниками та садами. І, звичайно ж, він описував її природу – балки, порізані ярами, а також підгір'я, вкриті виноградниками, понад якими ростуть волоські горіхи, айва, морва (шовковиця) та інші дерева. Написав Коцюбинський і подорожній нарис, який отримав назву "По Бессарабії". Втім, на жаль, він його так і не закінчив.
Природа Молдови захоплювала Коцюбинського / Фото Marcel
Полюбилась Коцюбинському і Гуцульщина
Власне, вона стала для письменника пристрасною любов'ю, як зауважили у музеї. Гуцульщину Коцюбинський відвідав тричі у проміжку між 1910 та 1912 роками. Тут автора "Тіней забутих предків" захоплювало все: і дика природа, і звичаї, і вірування, і мовлення місцевих мешканців. Він згадував у листах, що приймали його тут привітно: "Коли б ви знали, який це чудовий, майже казковий куточок з густо зеленими горами, з вічно шумуючими гірськими ріками, чистий і свіжий, ніби вчора народився".
Разом з Лукою Гарматієм, вчителем і просвітником, вони вирушили верхи на коні на вершини гір. Відправились туди, де немає доріг, а є лиш гірські стежини. І зробили це для того, щоб познайомитись з життям гуцулів, котрі на полонині зі скотом живуть упродовж усього літа і аж до настання холодів. Він спілкувався з ними, відвідував їхні свята, а також пережив 10-денну повінь. Тоді бурхливий Черемош розлився та позносив усі мости.
У селі Голови Коцюбинський на власні очі побачив як "лучилась "Грушка" при мерці" – ритуальні забави під час поховань. Так-так, та сама "Грушка", про яку співала FIЇNKA. Тоді зійшлись люди, молодь зібралась веселитись, усюди лунав сміх, жарти, а також не минулось без поцілунків. Власне, письменник теж долучався до певних забав, в яких він вбачав ідею перемоги життя над смертю.
Він також слухав історії місцевих мешканців, які повідали йому про всіляких міфічних істот. Причому настільки заслухувався, що потім не міг заснути ночами.
У музеї розповіли, що у цей край Коцюбинський настільки закохався, що у спілці з фольклористом Володимиром Гнатюком постановив собі придбати землю у Криворівні. Ба більше, він навіть обрав місце та вже накреслив план майбутньої хати. Правда, коштів на цю оказію не було ані в нього, ані у Володимира.
Михайло Коцюбинський хотів побудувати собі хату у Криворівні / Фото Vоlodуmуr Vodyanуі
І хоч з хатиною не склалось, склалось з твором, який знають усі без жодного сумніву – легендарною повістю "Тіні забутих предків". Власне, у ній Коцюбинський правдиво та в деталях відтворив як життя, так і звичаї гуцулів, з якими він познайомився сам за час цих візитів.
Михайла Коцюбинського подорожі надихали. А також вони зцілювали втомлену душу письменника та дарували йому матеріал і охоту до письма. Пропонуємо і вам вибратись на Капрі або ж відкрити для себе Криворівню, де автор прагнув оселитись, натхненний місцевим побутом і звичаями.