Звісно, ключовою точкою експедиції була гора Томнатик, де є закинута радіолокаційна станція. Перед підйомом ми хотіли відвідати село-привид Сарату, зокрема стару греблю в ньому, але такій ідеї не судилося втілитися в життя.

Читайте також Подорож Буковинськими Карпатами: Шурдин – найвисокогірніший автомобільний перевал України

Дорога до Сарати страшенно жахлива, нам неодноразово доводилося виходити з машини, щоб вона могла проїхати всіма ямами, горбами та іншими перешкодами. Одного разу навіть використовували дошки як переправу через річку. У "Шевроле Авео" в цей день точно відкрилося друге дихання, хоч і 10 кілометрів такого шляху ми подолали за дві години.

Дорогою нам трапився ще один КПП, біля якого є навіть кілька хат. В одній з них живуть люди. Місцевий господар-гуцул хотів відвезти нас на Томнатик на своєму старенькому УАЗі за 700 гривень, але ми все одно не спокусилися та вирішили їхати далі.


Дорогою до гори Томнатик / Фото: Роман Сенишин

До Сарати нам забракло 5 кілометрів, проте вимушена зупинка виявилася досить вдалою – біля дороги стояла самотня хатина, і на щастя там були люди. Розуміючи, що по часу до села-привида вже не встигаємо і не маючи бажання мучити авто (на цей день йому вже було досить), було прийняте наступне рішення: пообідати та вирушати на "Памір".

Машину ми залишили в добрих людей на подвір'ї, спакували в рюкзаки все необхідне, взялися до обіду, і якраз почав лити дощ. Чекати поки закінчиться не варіант, тому вперед і вгору! Пощастило, що маршрут починався біля місця нашої зупинки. Його довжина всього лише 5,2 кілометра, яких ми подолали за дві години. Загалом маршрут доволі простий, без крутих підйомів, ще й маркований. Єдиний мінус – ми добряче промокли.

РЛС "Памір"

На Томнатик ми вийшли близько 20:00. Туман, дощ, холод, темрява – перші слова, які приходили в голову на вершині. Спочатку ми планували розкласти намет в куполі-вишиванці, який не протікає і найменше продувається, але місце вже було зайняте іншими гостями гори. Тому ми були змушені піти в розвідку до старої казарми. На щастя, ми знайшли там кімнату зі скляним вікном, дверима та саморобними дерев'яними нарами, що нас дуже втішило. Це означало, що ми спатимемо в теплі, захищені від дощу та поривів вітру.


Стара казарма на Памірі / Фото: Роман Сенишин

Одягнувшись в сухий одяг, що в нас залишився, ми почали готувати вечерю. Макарони з тушківкою в цей момент видавалися справжнім кулінарним шедевром. Після такого смачного прийому їжі приходить розуміння, що день вдався, тому можна було засинати на позитивній ноті. То був хороший шанс поспати достатню кількість годин.

Точно не пам'ятаю, що нам тоді снилося, тому краще трохи більше розповім про саму РЛС "Памір", яка функціонувала на Томнатику з 1960-х до середини 1990 років. Цей секретний військовий об'єкт, що розташований на висоті 1 565 метрів поблизу кордону з Румунією, забезпечував радіолокацію величезної території – від турецьких берегів до Балтійського моря. Сьогодні в найбільшому із куполів можна побачити радіолокаційну антену "П-14 Лена", яка свого часу вважалася неймовірним технічним досягненням.


Антена "П-14 Лена" / Фото: Роман Сенишин

Вся інформація з РЛС "Памір" передавалася до Чернівецького командного пункту, а звідти до Львівського. І вже у Львові така інформація опрацьовувалася та передавалася далі безпосередньо до центрального пункту в Київ. Хоча у випадку підтвердження даних про порушення повітряного простору Радянського Союзу, саме Львівський командний пункт віддавав наказ про знищення цілі.

На Томнатику існувало ціле військове містечко, яке можна вважати своєрідною високогірною автономією. На його території були казарми, столова, баня, пральна, продовольчі склади та навіть пекарня. А бойове чергування передбачало постійну присутність понад сто військових, з яких близько 80 були солдатами, а 30 офіцерами та прапорщиками. Після розпаду СРСР потреба в обслуговуванні такого об'єкта відпала, тому з роками він почав занепадати.

Зверніть увагу Подорож Буковинськими Карпатами: Гірське Око – озеро, яке не має дна

Проте варто зазначити, що РЛС "Памір" володіє значним туристичним потенціалом і приваблює не лише гірських мандрівників, але й любителів різних футуристичних споруд. До того, на вершині Томнатика вже кілька років поспіль проводиться фестиваль "Памір Fest", кількість відвідувачів якого постійно збільшується.

У нас також залишилося сильне бажання повернутися на "Памір" ще раз. Найперше, завдяки надзвичайному гірському пейзажу, що особливо вражає вранці, коли вершину вкриває туман. А другим фактором, як не дивно, є вечірня містичність цієї локації, адже не так часто в житті доводиться бачити величезні білі куполи під захмареним (а ще краще – зоряним) небом. Таке враження, ніби потрапляєш у якийсь фільм, де такий об'єкт надає тобі сховок від чогось злого та надприродного, а разом з тим – останній шанс на порятунок.


Ранковий Памір / Фото: Роман Сенишин

Шкода, що крім антени "Лена" та самих куполів, більше не збереглося якоїсь інфраструктури, проте можна прогулятися величезною територією, щоб краще зрозуміти масштаб РЛС і відтворити у своїй уяві тогочасне військове містечко. Цим ми й зайнялися вранці наступного дня, після чого з чистою совістю можна було спускатися донизу. Спуск зайняв приблизно півтори години. Ми швидко переодягнулися, подякували добрим людям за охорону машини й повні сил вирушили до наступної точки.

Навіть той факт, що ми сильно промокли, ніяк не зіпсував загальних вражень від "Паміру". На додачу, він дав нам можливість знайти трохи щастя в банальних речах – у нас був дах над головою, нам було тепло, і ми змогли приготувати смачну вечерю. В таких умовах – це дійсно розкіш. Тільки-от сумно, що схожих локацій не так вже й багато залишилось у світі.

А "Шевроле Авео" торує шлях до останньої точки нашої експедиції. Дощ припинився, хмари почали розходитися, з'явилося сонце. Годинник показував 12:00.

Детальніше дивіться у відео:

Далі буде...