Про Франка-мандрівника, його улюблені маршрути та пригоди розповість 24 Канал спільно з командою Дому Франка у Львові.
Мандри як ключ до світу
Франко слив непосидючим активним чоловіком, що парадоксально поєднувалося з колосальною працелюбністю, продуктивністю й відповідно посидючістю. Пізнавати світ не лише з книг, а й намацально – тобто безпосередньо, спілкуючись із людьми, проживаючи з ними в їх середовищі часточку життя спільно – це ставало важливим життєвим досвідом і цікавим матеріалом для творчості.
Мандри ставали ключем до світу. Малий Франко збагнув це ще в часі навчання в Дрогобицькій гімназії, коли прогулювався сам чи в компанії однокласників та вчителів околицями міста лісочками Гіркою чи Тептюжем або берегами Тисьмениці. Особливо пам'ятними для Франка стали експедиції з гімназіяльними професорами до Урича і його рідних Нагуєвич.
Рідна хата Івана Франка у Нагуєвичах / Фото Назарія Лазура
Мандрували не просто так. Гімназіяльні походи щоразу ставали "польовими студіями" з природознавства, історії, етнології тощо. Навчатись подорожуючи – це настільки захопило Франка, що вже за кілька років він об'їздить закапелки Бойківщини і Карпат, а згодом потягне за собою й інших. У 1884 році Іван Франко ініціює Русько-українську студентську мандрівку зі Львова, а точніше від Дрогобича "через гірські місцевості Урич, Корчин і Бубнище, підгірські міста Болехів, Калуш, Станіславів, Коломию і Вижницю до Устерік". То була не перша подорож цими маршрутами в гарному товаристві, але перша настільки продумана й організована.
Студентські вечорниці з декламаціями, співами, танцями і щирою бесідою, нові контакти, які потому проростуть важливими справами, а часом просто доленосні зустрічі, як у Коломиї, де Франко наживо познайомився з Наталкою Кобринською – "мамою" галицьких емансипанток, – і вперше після довгої розлуки побачився зі своїм першим великим коханням – Ольгою Рошкевич, яка на той момент уже стала Озаркевич.
Шукав гроші на журнал, а знайшов… дружину
У 1885 році молодий галицький письменник завітав до Києва, щоб побачити величне місто Великої України й пошукати фінансову підтримку для нових видань. Тоді Франко познайомився з членами Київської "Старої Громади" – спільнотою українофілів, які вивчали українську історію та плекали культуру і традиції в непростих умовах заборон на все українське в російській імперії. Франко зупинився на постій в одного з "громадівців" – Єлисея Трегубова, в домі якого познайомився з молодшою сестрою Антоніни Трегубової, Ольгою Хоружинською. Молода панночка дворянського походження запала у Франкове серце і врешті й стала жінкою, яка розділила з ним долю і створила велику прекрасну сім'ю.
Київ став містом, де Франко закохався у свою майбутню дружину / Фото Назарія Лазура
Дітей на плечі і в дорогу!
Захоплення мандрами від Тата радо перейняла вся родина Франків, своїм прикладом закладаючи моду мандрувати нашими рідними землями. Спершу маршрути були короткими: "на Вульку до Зубрівського лісу, на Високий Замок, до Кривчиць, Лисенич, на Чортівську Скалу". Та зростали діти, а з ними розширювалась і географія подорожей. Рідні Нагуєвичі, Дрогобич, Колодяжне, Завадів, Голобутів, Стрий, Жовтанці, Жовква, Довгополе, Жаб'є, Буркут, Криворівня… Всіх локацій не перелічити.
Їздили Франки надовго, бо й дорога до місця часом займала по кілька днів: залізницею, бричкою, возом, кіньми, пішо… Гостювали в друзів чи знайомих, винаймали житло чи кут, але, звісно, незабутніми були ночівлі просто неба чи на оборозі. І принцип "навчатись мандруючи" Тато радо продовжив зі своїми Франчатами.
Донька Анна згадувала: "Звичайно ми йшли цілою родиною, набравши їди, або до близьких лісків, або до більш віддаленого "Вулецького лісу". Зараз же за містом нам дозволено було скинути черевики, і ми бігли босоніж стежками, поміж полями, підскакуючи наввипередки, потім стомлені сідали край дороги, ждучи приходу батьків. Тоді то я почула важливу правду життя від тата. Він сказав мені: "Коли біжиш вперед, скоро втомишся і мусиш часто відпочивати; коли ж ідеш поволі — відпічнеш тоді, коли дійдеш до цілі" … Не раз на такій прогульці ми проводили цілий день і тільки вечором з заходом сонця поверталися додому, стомлені, голодні, але щасливі".
До речі, про голод. Якось Анна зголодніла під час прогулянки, а знала, що мама завжди брала з собою якийсь перекус, то й попросила хоч щось, бо така голодна, що готова з'їсти слона. Втім слона в мами не було, тож мала Гандзя розчаровано погодилася на шмат курки.
Траплялися в тих прогульках чи поїздках різні пригоди. Одного разу родину Франків спіткала в горах страшна буря, від якої ледь втекли, і через багато років Анна згадувала про той випадок і відчайдушний вигук Тата: "Втікайте, бо смерть!".
Страшні й водночас дивовижні спогади лишились у Франчат і про повінь на річці Колодниці, і про сплав дараб, коли мало не загинув первісток Андрій. А якось у річці ледь не втопилися Петро й Анна – на щастя тато врятував обох.
Не тільки в гори, а й до Європи
Маршрути Франка не обмежувались Галичиною чи Україною. В різний час за різних обставин Франкові вдалося відкрити для себе Австрію, Угорщину, Чехію та інші країни Європи. Незабутньою стала його подорож до Італії в товаристві Михайла Грушевського. Разом вони відвідали Рим, Флоренцію, Венецію. То був поодинокий Великдень, який Тато святкував далеко від родини. З дороги Франко надсилав вістки в листівках своїй дружині.
А згодом в образку "Римські враження" Франко назвав себе і Грушевського готами з "галицького пралісу", які "шукали слідів і образів наших любих варварів й серед руїн античного мистецтва, зокрема, скульптури". Саме в Римі, споглядаючи статую старозавітного пророка роботи Мікеланджело, письменник задумав свою безсмертну поему "Мойсей", яка стала другим "Заповітом" українського народу.
У Рим неможливо не закохатись / Фото Назарія Лазура
Хорватія теж зачарувала Франка своїми краєвидами та культурою, хоча сюди він їздив за геть сумних обставин. Кілька разів він відвідав Ліпік та Ловран, щоб лікувати важку форму артриту, через яку мав паралізовані кисті рук. В Ловрані й досі збереглась будівля пансіону, де зупинявся Франко із сином. А кілька років тому з ініціативи львівського Дому Франка за підтримки львівської обласної влади та посольства України в Хорватії на набережній Ловрана відкрили скульптурну композицію "Поет і Птах" у пам'ять про Франкове перебування в цих місцях.
Скульптура "Поет і Птах" на набережній Ловрана / Фото з фейсбуку Богдана Тихолоза
З кожної мандрівки Франко привозив щось на згадку: книжки, посуд, листівки, марки тощо. Деякі з цих речей досі зберігаються у Львівському музеї Івана Франка. А ще команда Дому Франка продовжує славні традиції свого патрона і, озброєна його гаслом "В дорогу!", мандрує дорогами Івана Франка в рамках різноманітних проєктів. І Вас запрошує!