За 28 років подолав 50 тисяч кілометрів пішки: як британець здійснив майже неможливу експедицію

Карл Бушбі залишив рідну домівку ще 1998 року у 29-річному віці. Тоді він оголосив про початок грандіозної експедиції – подорожі безперервним сухопутним маршрутом від найпівденнішої точки Чилі до рідного Галла у Великій Британії. Чоловік поставив собі 2 залізні правила: не використовувати жодного транспорту для просування вперед і не повертатися додому до повного завершення місії.

Зараз мандрівникові вже 57 років. За його плечима понад 50 тисяч кілометрів, 4 континенти, небезпечні джунглі, крижані протоки й навіть запливи через моря та канали. Про неймовірну подорож розповідають видання BBC та Euronews.

Що загартувало мандрівника на шляху?

Ідея цієї неймовірної експедиції зародилася завдяки звичайній вітальній листівці від батька. У ній той згадав суперечку військових про теоретичну можливість дістатися з Лондона до Нью-Йорка пішки через Берингову протоку. Це так захопило Карла, що він провів на карті безперервну лінію через Європу, Азію та Північну Америку, продовживши її до самого півдня Чилі.

Своє сходження він розпочав із 500 доларами в кишені, ведучи за собою важкий спеціальний візок для спорядження на ім'я "Звір". Кожен етап подорожі випробовував його на міцність. У Патагонії чоловік боровся з ураганними вітрами, у джунглях Дар'єнського гапу переховувався від збройних конфліктів, а після перетину кордону Панами потрапив до в'язниці на 18 днів.

Під час подолання Берингової протоки у 2006 році він мало не загинув у крижаній воді та дивом врятував спорядження, після чого знову опинився за ґратами за нелегальний вхід до Росії. Невдачі чекали на нього й на воді. Не вміючи вправно плавати, Бушбі 31 день перетинав Каспійське море, гребучи спиною вперед у гідрокостюмі та рятувальному жилеті. А за кілька тижнів до фінішу він успішно переплив Ла-Манш, знову ступивши на британську землю.

Чому експедиція затягнулася на 28 років замість запланованих 12?

Суворі природні умови були лише частиною перешкод. Чималу роль у затримках зіграла геополітика та сувора бюрократія. Просування територією Росії зайняло майже десятиліття: через суворий клімат рухатися можна було лише кілька місяців на рік, а отримати візи виявилося вкрай важко.

Коли мандрівникові відмовили у в'їзді в 2012 році, він організував протестний піший марш від Лос-Анджелеса до російського посольства у Вашингтоні, щоб зрештою вибити необхідні документи. Додатковими перешкодами стали пандемія коронавірусу та 90-денний ліміт перебування в країнах Європи, через що рухатися доводилося короткими набігами.

Під час вимушених перерв мандрівник годинами чекав на візи, зупиняючись у Мексиці чи США, де життя було дешевшим. Впродовж усіх цих років Бушбі виживав завдяки допомозі сторонніх людей. Поки фінансові спонсори змінювали один одного, звичайні незнайомці ділилися з ним дахом, скромним прожитком та доглядали під час хвороб. За його словами, саме ця людська доброта дала змогу довести місію до кінця.

Що чекає чоловіка після повернення додому?

Шлях додому виявився не лише фізичним, а й важким емоційним випробуванням. Згідно з власними правилами, Карл не міг відвідувати батьківщину під час експедиції, тому рідкісні зустрічі з близькими відбувалися на нейтральних територіях. За 28 років розлуки стосунки зазнали серйозних випробувань: шлюб розпався, а син виріс без батька.

У рідному місті на мандрівника чекали мати, батько, брати, 36-річний син Адам та 12-річна онука, яку він побачить вперше в житті. Окрім сімейної адаптації, Бушбі зіткнувся з глибокою кризою ідентичності. Чоловік зізнається, що практично все свідоме життя він визначав себе виключно через експедицію, а побутові проблеми та постійний рух були його єдиною реальністю.

Наразі він із остеріганням думає про те, як шукати новий сенс життя після втілення своєї головної мрії. Попри острах перед невідомим майбутнім, мандрівник радить кожному не втрачати можливостей, вірити у власні сили та втілювати свої задуми, адже людина здатна на значно більше, ніж уявляє.

До рідного міста Карл Бушбі дістався 2 листопада 2026 року. Після урочистої зустрічі в центрі Галла він вирушив до будинку своєї матері Анджели. Ця зустріч завершила експедицію, що розтягнулася майже на 3 десятиліття.