Особливість публічного мистецтва полягає в тому, що воно не чекає на глядача в музейній залі. Такі роботи з’являються просто перед очима перехожих – дорогою на роботу, під час прогулянки чи посеред звичного маршруту містом. Адже складну тему іноді краще вдається передати одним образом, ніж довгим поясненням.

У новому спецпроєкті 24 Канал у партнерстві зі Sprite зібрав шість українських артоб’єктів, які через мистецтво говорять про проблеми та явища, що стосуються кожного.

Місто не стоїть на місці. Його вулиці стають майданчиками для танців, стіни – полотнами для муралів, двори – місцями для скульптур та інсталяцій, а звичайні маршрути можуть несподівано привести туди, де просто зараз народжується щось нове. Sprite – разом із тими, хто живе у ритмі вулиці й готовий відкривати місто по-новому.

"Київський Кит"

На території ВДНГ у Києві стоїть 12-метровий "Київський Кит" – медіаскульптура, створена з переробленого пластику. Об’єкт презентували у 2021 році як частину культурно-екологічного проєкту. До збору матеріалів долучалися, зокрема, мешканці столиці та учні 25 міських шкіл.

Сам образ кита нагадує про водні ресурси та стан довкілля, а конструкція показує, що відходи можуть отримати друге життя. Водночас проєкт має ще одну особливість: його підсвітка пов’язана із системами моніторингу стану повітря та води й реагує на зміни екологічних показників.

Тобто ця скульптура не просто розповідає про екологічні проблеми, а буквально змінюється разом із середовищем, у якому перебуває.

"Київського Кита" створили з переробленого пластику / Фото Shutterstock

У 2026 році "Київський Кит" знову запрацював як світлозвукова інсталяція. Цього разу проєкт представили в межах міжнародної ініціативи, яка через мистецтво та участь громади привертає увагу до стану водних ресурсів та екологічних викликів.

У результаті звичайний пластик, який міг би опинитися на сміттєзвалищі, став частиною великого артоб’єкта – і водночас нагадуванням про те, що ми залишаємо після себе.

"Післяобрази"

У центрі Львова є місце, де мистецтво буквально залишає простір для тих, кого вже немає. У серпні 2025 року в парку "На Валах" відкрили інсталяцію "Післяобрази" українського художника Михайла Деяка. Її центральна частина – 50 авторських стільців, які символізують втрату та пам’ять під час війни.

Образ пов’язаний із Маріупольським драматичним театром, зруйнованим у березні 2022 року. На момент авіаудару в будівлі переховувалися цивільні. Для художника ця історія мала й особистий характер: його запланована співпраця з театром так і не відбулася через початок повномасштабної війни.

Кілька десятків металевих і бетонних конструкцій нагадують крісла, але водночас виглядають так, ніби втратили своє призначення. Тут немає сцени, акторів чи вистави, а є лише пам’ять про місце, яке колись було частиною культурного життя Маріуполя.

Мистецтво в цьому випадку не намагається зробити трагедію менш болючою чи пояснити її словами. Воно просто створює простір, у якому глядач може залишитися наодинці зі своїми думками.

"Укриття від нетерпимості"

У червні 2024 року на Софійській площі в Києві з’явилася інсталяція з промовистою назвою "Укриття від нетерпимості". На бетонній стіні розміром 3 на 5 метрів був напис "Укриття 5488", тоді як решта конструкції була виконана з прозорого матеріалу.

Саме ця деталь є ключовою для розуміння задуму. Людина ніби перебуває всередині сховища, але водночас залишається повністю видимою. Так автори проєкту хотіли показати вразливість тих, хто стикається з дискримінацією.

Число 5488 відсилає до відповідного законопроєкту, на який автори хотіли звернути увагу. Інсталяцію створили платформа "Різні.Рівні" та креативна агенція ISD Group.

Об’єкт був тимчасовим, однак його ідея виходить далеко за межі кількох днів на одній із центральних площ Києва. Прозорі стіни тут стають метафорою проблеми, яку неможливо приховати.

"Колони пам’яті"

У Львові публічний простір дедалі частіше стає місцем для осмислення досвіду війни. Один із прикладів – "Колони пам’яті", які у серпні 2026 року встановили на площі Ангелів біля Гарнізонного храму.

На конструкції закарбували понад 2 тисячі імен військових, які загинули, захищаючи Україну, та поховані на території Львівської громади. Автор інсталяції – український скульптор Василь Одрехівський.

Задум побудований на зміні перспективи. Здалеку конструкція нагадує український тризуб. Натомість людина, яка заходить усередину, опиняється серед імен полеглих військових. У центрі також є світло, спрямоване в небо.

Локація теж має значення. Площа Ангелів розташована поруч із Гарнізонним храмом, де у Львові прощаються із загиблими захисниками та захисницями.

"Колони пам’яті" є тимчасовою мобільною інсталяцією. Її планують переміщувати між різними локаціями міста, а перелік імен – актуалізовувати та доповнювати.

"Соціальна гравітація"

Не всі суспільні теми потребують масштабних конструкцій. Іноді достатньо стіни будинку та фарб. Так, на вулиці Жовківській, 49А у Львові розташований стінопис "Соціальна гравітація" художника Сергія Радкевича. Його створили у 2017 році в межах фестивалю Lviv WallKing. В основі образів – асоціації зі спортивними змаганнями та гравітацією.

Через це поєднання автор звертає увагу на те, як людина визначає свою роль у суспільстві та дотримується певних правил. Водночас робота залишає питання: чи всі правила справді варто приймати беззастережно і коли настає момент, щоб переступити через звичні рамки?

Цікаво, що саме створення муралу також стало прикладом взаємодії мистецтва з міським середовищем. Мешканці будинку попросили автора змінити частину ескізу через темні кольори, які викликали у них негативні асоціації. У результаті художник та організатори пішли на компроміс і скоригували фрагмент роботи.

"Атлант" у Дніпрі

"Атлант" – символ самопробудження та звільнення від кордонів/ Фото Shutterstock

У 2020 році в центрі Дніпра встановили семиметрового бронзового "Атланта". Створили фігуру відомі українські скульптори, автори інсталяцій й артоб’єктів – брати Єгор та Микита Зігури. Постать титана розмістили на перетині Південної вулиці та Катеринославського бульвару. На відміну від класичного образу Атланта, який тримає на собі небосхил, дніпровський герой розриває кайдани.

Це і є головна ідея роботи. Кайдани на ногах символізують звільнення від фізичних обмежень, розірваний ланцюг на рівні сонячного сплетіння – від нав’язаних соціально-історичних рамок. А зруйновані пута в зоні плечей, серця та легень пов’язані з внутрішнім звільненням – перемогою людини над власними обмеженнями.

За задумом авторів, ця скульптура говорить про самопробудження та звільнення від різних кордонів, які людина може мати як зовні, так і всередині.

Місто може не лише показувати, а й запитувати

Усі ці артоб’єкти є дуже різними, проте їх об’єднує одне: кожен із творів існує не в музеї, а на вулиці. Там, де люди поспішають у справах, зустрічаються з друзями чи просто гуляють містом, проходячи повз.

Перехожому достатньо кількох секунд, щоб помітити незвичну форму, і ще кількох – щоб спробувати зрозуміти задум автора. Думка, яка виникла в цей момент, може залишитися з людиною значно довше, ніж споглядання самого об’єкта.

Мабуть, у цьому і полягає одна з головних сил публічного мистецтва: воно не обов’язково дає готові відповіді. Натомість такі артоб’єкти створюють моменти, коли посеред звичного міського ритму хочеться зупинитися й поставити собі важливі запитання.