Як священник ледь не знищив банк Львова, у будівлі якого сьогодні працює відомий ресторан
Понад століття цей банк вважався надійною фінансовою установою, якій довіряли мешканці Львова. Та одна людина змогла поставити під загрозу його репутацію та існування. Історія керівника "Монс піус" Яна Мардиросевича перетворилася на один із найгучніших фінансових скандалів початку 20 століття.
Сьогодні назва "Mons Pius" асоціюється переважно з рестораном у центрі Львова, однак понад двісті років тому вона означала зовсім інше. Розповідаємо найцікавіші деталі з посиланням на матеріал "Фотографії старого Львова".
Як священник очолив один із найавторитетніших банків Львова?
Наприкінці 18 століття Вірменська церква заснувала у Львові банк-ломбард "Монс піус". Протягом понад ста років він залишався однією з найвідоміших фінансових установ міста. Керівником банку наприкінці 19 століття став канонік Ян Мардиросевич.
Він народився у Кутах, у 1880 році став священником Вірменської церкви, а згодом завдяки підтримці архієпископа Ісааковича швидко піднявся кар'єрними сходами: очолив парафію у Городенці, пізніше став каноніком, а невдовзі отримав і посаду директора "Монс піус".
Спочатку Мардиросевич справляв враження здібного керівника. Він мав хорошу зарплату, отримував окремі кошти на потреби банку та користувався довірою церковного керівництва. Проте згодом почав вести розкішний спосіб життя, а його витрати дедалі більше перевищували доходи.
Чому банк опинився на межі краху?
Проблеми накопичувалися поступово. Спочатку Мардиросевич не мав достатнього досвіду в оцінці коштовностей, які приносили до ломбарду. Через це шахраї неодноразово видавали дешеве каміння за дороге, а звичайні речі за коштовності. У результаті банк зазнав значних збитків.
Згодом директор почав видавати кредити своїм знайомим, які не поспішали їх повертати. Коли коштів стало бракувати, він знайшов інший спосіб отримати гроші – почав перезаставляти в інших банках речі, які клієнти залишали у "Монс піус". Таким чином фінансова діра лише збільшувалася.
Не допомогли і численні спроби заробити. Мардиросевич інвестував у бляхарську майстерню, видобуток нафти, проєкти з освітлення Львова та навіть патентував власні винаходи. Проте жоден із цих задумів не став успішним, а банк продовжував втрачати кошти. Крім того священик жив значно заможніше, ніж дозволяли його доходи. Під час суду свідки розповідали про регулярні застілля, азартні ігри та дорогі розваги. Особисті борги керівника також постійно зростали.
Як завершився один із найгучніших банківських скандалів Львова?
Навесні 1901 року церковне керівництво отримало анонімний лист із детальним описом ситуації у банку. Після цього було вирішено провести ревізію. Коли перевіряльники прибули до "Монс піус", Мардиросевич попросив дозволу ненадовго вийти. Однак до банку він більше не повернувся. Натомість сам вирушив до прокуратури, де зізнався, що через його дії у касі бракує майже 300 тисяч корон.
Ревізія підтвердила масштабну нестачу коштів. Щоб не допустити втрати довіри до Вірменської церкви та банку, який понад століття мав бездоганну репутацію, наглядова рада вирішила покрити збитки власними коштами.
Суд над Мардиросевичем розпочався у серпні 1901 року. Його визнали винним у розкраданні коштів банку та засудили до ув'язнення. Після звільнення колишній директор пройшов покутні реколекції, а після Першої світової війни повернувся до Галичини, де служив у вірменській парафії Тисмениці до своєї смерті у 1926 році.