Гімалаї нагадують іншу планету, – інтерв’ю з українкою про мандрівку до базового табору Евересту

Саме сюди, у серце непальських гір, навесні 2025 року піднялася українка Марія Альошина. Про те, з чого починається така мандрівка, що означає пройти шлях до Евересту і які емоції відчуваєш на великій висоті – читайте в інтерв'ю 24 Каналу.

Цікаво Як Еверест став найвищою горою на Землі і чи продовжує він рости

"Забронювала останнє місце, а до подорожі залишалося 1,5 місяця"

Марії виповнилось 26 років просто в Гімалаях – свій день народження вона зустріла на висоті понад 5000 метрів. Дівчина родом із Маріуполя, навчалась у Харкові, а упродовж останніх кількох років живе у Львові. Марія працює в ІТ-сфері, веде активний спосіб життя – не уявляє себе без подорожей і пригод.

Чи пам'ятаєш момент, коли вперше подумала, що хочеш побачити Еверест на власні очі? Чому саме мандрівка до базового табору?  

Насправді я люблю приймати спонтанні рішення щодо мандрівок і ця не була виключенням. Почався 2025 рік, і я подумала, що б хотіла зробити за цей рік, на кшталт цілей на 2025-й. В голову прийшло, що круто було б сходити до базового табору Евересту. Можливо, навіть надто круто. Але ця думка зникла так само швидко, як і прийшла. 

Потім у якийсь день мені у рекомендації на YouTube потрапило відео Влада "Однією правою" про трек до базового табору Евересту. Я почала дивитися і згадала, що й сама хотіла цьогоріч пройти цей маршрут. 

Довідка. Йдеться про Владислава Хильченка, блогера та автора Youtube-каналу "Однією Правою". У 2016 році хлопець втратив руку – під час ранкового тренування його збив автомобіль. Влад працює в ІТ-сфері, а у вільний час подорожує.

У відео я побачила, що Влад ходив разом з Оксаною – team-лідером, в якій я впізнала дружину свого team-лідера з першого походу в гори. Я зайшла на сайт туристичного клубу "Кулуар" подивитися найближчі дати треків у Непалі, і залишалося лише одне місце на кінець березня в групу до Оксани. 

Не те, що я вірю в знаки, але це були досить кумедні співпадіння. Тож наступного дня я забронювала це останнє місце, і вже дивилася квитки в Непал, а до подорожі лишалося 1,5 місяця.

Марія забронювала останнє місце у групі й за кілька тижнів уже летіла у Непал / Фото надане 24 Каналу

Отже, ти готувала маршрут не сама, а через агентство? Чи рекомендуєш такий варіант іншим?

Я ходила у похід із групою і, відповідно, з агентством лише раз в житті – це був мій перший похід, відтоді я мандрую сама зі своєю собакою, або разом із хлопцем. Є у соло-походах своя романтика і певний челендж, бо вся відповідальність лежить тільки на тобі. 

Цього разу я теж замислювалася, чи не піти мені самостійно, але вирішила все ж піти з групою і досвідченим team-лідером. Бо мапу я собі можу завантажити, але досвід висоти у мене мав бути вперше, і я трохи переймалася, як я його перенесу.

Хотілося, щоб поруч була людина, яка підкаже і допоможе раптом що. Це було дуже правильне рішення і я не раз думала про це на треку. 

Окрім того, що тобі може стати погано на висоті, щоб пройти трек до базового табору, з 2023 року послуги непальського гіда для іноземців є обов'язковими. Відповідно, агентство вже має свої домовленості з гідами у Непалі. Окреме питання трансферу до та з Лукли, стартової точки треку. 

Довідка. Лукла – невелике містечко у Непалі, розташоване на висоті близько 2860 метрів. Відоме насамперед завдяки аеропорту імені Тенцинга – Хілларі, який вважається одним із найнебезпечніших у світі через коротку злітно-посадкову смугу та гірське розташування. Луклу називають головними воротами до Гімалаїв.

Аеропорти у Непалі стали винятковим феноменом для мене: там немає часу, немає розкладів. Тобто юридично це все є, але фактично цим не користуються. Непальці орієнтуються на погодні умови: хмарно – не летимо, ясно – летимо. Якби я пішла в цю подорож сама, я б просто застрягла у Луклі на тиждень в очікуванні місця в літачку до Катманду. 

Аеропорт у Луклі – одий із найнебезпечніших у світі / Фото надане Марією 24 Каналу

Бронювання спальних місць в лоджах (будиночках для відпочинку) агентство теж бере на себе, ви не знайдете номери для броні десь на Booking. У Непалі треба мати зв'язки, налагоджувати комунікацію із місцевими. Будучи соло-мандрівником, ви ризикуєте не знайти вільних лоджів у сезон і доведеться вигадувати, де ночувати. Тож так, так і ще раз так – я рекомендую йти до базового табору з досвідченим team-лідером. Особливо якщо це перша подорож в Непал.

Марія несла усі свої речі самостійно

Як ти готувалась до сходження фізично, морально? 

У мене було не дуже багато часу на підготовку фізично – 1,5 місяця. Проте я часто ходжу в походи в гори, плаваю і займаюся спортом, тож маю досить активне життя, що, звісно, допомогло мені. Але, гадаю, додаткове кардіо не було б зайвим. 

Морально мені дуже допоміг мій попередній досвід походів – носіння важкого рюкзаку цілий день, ночівлі у наметах. Після всього цього ночівля у лоджах на ліжку з матрасом і подушкою, а в деяких був навіть теплий душ, здавалася просто найкомфортнішими умовами. Хоча для когось це було морально дуже складно, бо лоджі в Непалі – це не готелі і не апартаменти. Умови досить скромні, опалення немає, зв'язок чи розетки теж не всюди можна знайти. 

Умови у непальських лоджах досить скромні / Фото надане Марією 24 Каналу

Так місцеві гріють воду – за допомогою сонця / Фото надане Марією 24 Каналу

Годували нас теж у лоджах, нам не доводилося нести їжу і готувати самим. Тож коли для когось їжа здавалася несмачною, для мене це було вище моїх очікувань. Мене лякала тільки реакція мого організму на висоту. Я не знала, як у мене проявиться гірська хвороба, і переймалася, чи зможу дійти до кінця. 

Бо окрім самого треку, який не є простим, я вирішила зробити собі додаткове випробовування і не брати популярну в Непалі послугу – портера, а нести всі свої речі самостійно.

Довідка. Портери у Непалі — це місцеві, які переносять вантажі під час гірських походів, особливо в Гімалаях. Вони допомагають туристам, альпіністам та експедиціям тим, що несуть рюкзаки, їжу й спорядження на великі висоти. Робота портерів фізично дуже важка, але вона є важливою частиною економіки гірських регіонів. 

Портер несе драбину до базового табору Евересту / Фото надане Марією 24 Каналу

Скільки реально витратити на таку подорож, і на чому можна заощадити без шкоди безпеці? Якщо можна, звісно.

Мені трохи складно відповісти на це запитання, бо я скористалася послугами агентства, яке насамперед взяло на себе оплату за трансфер, спальне місце у лоджі, перміти, послуги гіда тощо. Самостійно я сплачувала квитки до Непалу, туристичну страховку, візу в Непал на 15 днів, а також харчування в лоджі і сувеніри. 

Більшість необхідного спорядження й одягу у мене, на щастя, вже була. Це все досить індивідуальна історія, ціни варіюються, але можу сказати, що віза на 15 днів коштувала 30 доларів, а також я обміняла 500 доларів на харчування і сувеніри – і мені цього вистачило на 15 днів. 

Щодо економії: думаю, ви значно зекономите, якщо скористаєтеся послугами агентства, а не пробуватимете спланувати цю подорож самостійно (хіба ви вже досвідчений турист і були в Непалі). А також вже на середині шляху ми зрозуміли, що краще замовляти їжу на двох, бо порції в Непалі подеколи дуже великі і ситні, на одну людину забагато, а на двох – якраз, і виходить економніше.

Так виглядає звичайна порція – саме тому Марія радить брати одну на двох / Фото надане 24 Каналу

"Особливо важким був день, коли ми піднімалися на висоту 5000 метрів"

Як виглядає звичайний день під час сходження? Прокидаєшся, їси, йдеш – а далі? І наскільки важко адаптуватися до висоти?

Нам пощастило мати в групі дівчину, яка з радістю проводила нам щоранку йогу. Тож наш день починався рано-вранці з йоги, потім ми збирали речі, йшли снідати, мастилися сонцезахисним кремом і вирушали в дорогу. Важливо вийти якомога раніше, бо у Гімалаях до обіду небо ясне і майже завжди після обіду ставало хмарно. 

Отже, в залежності від дня, ми йшли більше чи менше приблизно до 16:00, заселялися в новий лодж, обідали і обов'язково виходили в невеличку радіалку (короткотривалий маршрут у горах, коли залишаєш табір, йдеш до певної точки, а потім повертаєшся назад у той самий табір, – 24 Канал) без рюкзаків, щоб набрати ще висоти перед сном. 

Краєвиди під час сходження до базового табору Евересту / Фото надане Марією 24 Каналу

Це було необхідно, аби організм легше адаптувався до висоти, краще спалося і легше йшлося наступного дня. Ти піднімаєшся ще вище, ніж ти є, і немов би даєш організму зрозуміти, що от, є ще більша висота. Трошки залишаєшся на тому рівні, дихаєш, нікуди не квапишся, а потім повертаєшся нижче в лодж і там на нижчій висоті вже легше перебувати. Так проходила адаптація до нової висоти.

Що було найважче фізично чи психологічно? Який момент на маршруті був найекстремальнішим? Чим себе мотивувала, коли було важко?

Найважче все ж було фізично. Одним з найскладніших днів був саме перший, який насправді був досить легким. Але після довгого нічного перельоту, де я майже не спала, дня в Катманду і потім всього трьох годин сну треба було взяти рюкзак і піднятися до першого лоджу. 

Я пам'ятаю, як я злякалася, бо це тільки перший день, а мені було нереально важко йти і нести той рюкзак, розболілася голова, мене нудило. І це ще не на дуже високій висоті, це тільки перший день, як же я буду йти далі? Я дуже переймалася, щоб не підставити групу через те, що я сама вирішила нести свої речі, коли всі інші вирішили скористатися послугами портерів.

Але я відпочила, нарешті поспала і наступного дня йти було фізично легше, хоча ландшафт і набір висоти були складнішими. І чесно кажучи, важкими були усі дні, окрім виходів в радіалку, коли я не брала із собою взагалі нічого, окрім ліхтарика. 

Радіалка на вершину Кала-Патхар, 5645 метрів / Фото надане Марією 24 Каналу

Але особливо важким видався день, коли ми піднімалися на висоту 5000 метрів. Це був день, коли я вперше відчула на собі ознаки гірської хвороби. 

Я була впевнена, що у мене висока температура, хоча її не було. У мене страшенно боліла голова і складно давалися елементарні дії: я не могла самостійно навіть розстібнути фастекс на рюкзаку. 

Кожні пару кроків супроводжувалися задишкою. Складно було усе, апетиту не було. Я мотивувала себе лише думкою про те, що я сильна, і пообіцяла собі побувати в таборі й таки дійти з тим рюкзаком до кінця. А також великої моральної підтримки мені надавала моя група – це просто фантастичні люди, які намагалися допомогти один одному як могли.

"У голові крутилося лише "ти змогла, ти це зробила"

Яка думка крутилась у голові, коли ти вперше побачила прапори біля базового табору?

Якщо мова про молитовні прапорці, то вони є на усьому треку до базового табору. Але більш символічним було побачити ті самі жовті намети, характерні саме для базового табору в наметовому містечку. Його ставлять саме для альпіністів, які здійснюватимуть сходження на Еверест. 

Довідка. Жовті намети у базовому таборі Евересту стали своєрідним символом альпіністського сезону. Колір обраний не випадково: жовтий добре видно в умовах туману, снігопаду чи сутінків. Всередині часто є не лише спальне місце, а й медпункти, кухні та навіть інтернет-зони.

Пам'ятаю, як вперше дуже здалека побачила їх, залишалося ще трошки. Це був останній день на шляху до табору, я дуже розчулилася. Я трималася, бо лишалося йти ще близько 1,5 години, це був ще не кінець. 

Проте коли ми дійшли, я знайшла час відійти від групи, просто стала на камінь, що вище, щоб бачити ті намети, і тихенько  заплакала. Не від суму чи відчаю. 

Думаю, так просто вийшла вся втома і емоції, що накопичилися дорогою. Адже на шляху до базового табору насправді стільки всього гарного і цікавого, що навіть складно сказати, що запам'яталося більше, кожен день був неповторним.

Легендарні жовті намети у базовому таборі Евересту / Фото надане Марією 24 Каналу

У голові тільки було "ти змогла, ти це зробила, от і він". А потім я думала, що якщо для мене це кінець подорожі, то для когось ця точка лише початок. Я дуже захоплююся людьми, які мають сміливість робити сходження на найвищу гору планети.

"Я однозначно прожила ціле окреме життя"

Що б ти хотіла знати перед мандрівкою, але ніхто про це не попереджав? Яке спорядження виявилося must-have, а що дарма взяла?

Що треба було брати іграшки та цукерки непальським дітям. Непал – це дуже бідна країна, особливо це стосується населення, яке живе у горах. Іграшки та цукерки від туристів для дітей там – це справжнє щастя й щирі непідробні емоції. А також у Непалі дуже багато собак. Я собі пообіцяла, що наступного разу візьму із собою трохи собачих смаколиків і обробки від паразитів. 

У Непалі дуже багато собак / Фото надане Марією 24 Каналу

На щастя, я маю досвід походів і можу сказати, що грамотно зібрала свій рюкзак. У ньому не було нічого зайвого і речі були максимально легкі, найважчою була техніка, я взяла із собою камеру і додатковий важкий об'єктив, який хотілося просто викинути під час сходження, але бажання зробити гарні фото гір перемогло. Єдина порада – візьміть побільше трекінгових шкарпеток і друзів, які візьмуть домашнього сала із Косова.

Трошки пафосно звучить, але чи ти відчула, що стала "іншою людиною" після сходження? Якщо так – якою саме?

Не можу сказати, що я стала іншою людиною, але я однозначно прожила ціле окреме життя. Непал геть не схожий на жодну з країн Європи, а Гімалаї взагалі нагадують іншу планету.

Я зустріла багато нових цікавих людей, познайомилася з іншою культурою, пройшла довгий шлях до своєї цілі, і все це дійсно відчувалося як невеличке прожите життя. Мені складно було повертатися назад до своєї рутини. Проте я знаю, що це не остання моя подорож.

Чим тебе здивували непальці або самі гори – що закарбувалося у пам'яті? Який момент був найтеплішим?  

Я була вражена тим, наскільки непальці щирі й добрі люди. Принаймні ті, які зустрілися мені на шляху. Дуже приємно було поспілкуватися з кожним із них, навіть попри мовний бар'єр. Пам'ятаю, як ми прийшли на пуджу (релігійний обряд в індуїзмі, – 24 Канал) у монастир. Після неї монахи самі проявляли ініціативу поспілкуватися із нами, давали настанови і поради, як легше адаптуватися до висоти. Я відчувала захоплення відкритістю цих людей до світу.

Звісно, гори у Гімалаях неймовірні – величні й неосяжні. Найбільше мені запам'ятався навіть не Еверест, а інша гора – Ама-Даблам (висота головного піку – 6812 метрів, нижнього – 5563, – 24 Канал). 

Непальці дали їй цікаву назву. "Ама" – це мама або бабуся, а "Даблам" – намисто. І своєю формою вона нагадує матір із розпростертими руками. Якщо пригледітися, можна навіть побачити, наче у цієї гори є обличчя.

Ама-Даблам вважають однією з найкрасивіших вершин в околицях Евереста / Фото надане 24 Каналу

Ще одним із дуже знакових для мене моментів було знайомство з Нірмалом Пурджею. Це непальський альпініст, який підкорив усі 14 найвищих вершин світу (усі понад 8000 метрів) лише за 6 місяців і 6 днів, що стало рекордом. Про його сходження знято документальний фільм "14 вершин: Неможливого не існує" (14 Peaks: Nothing Is Impossible), він вийшов на Netflix у 2021 році. 

Так от, ми випадково зустріли його на треку, потім він ще й ночував з нашою групою в одному лоджі. Ми дуже приємно поспілкувалися, пригостили його салом. А він натомість запросив нас у Катманду в свій магазин. Тепер у нього там серед пам'ятних речей є українські гривні.

Тепер відомий альпініст має "сувенір" на згадку про Україну / Фото надане Марією 24 Каналу

Трейлер до документального фільму "14 вершин: Неможливого не існує": дивіться відео

І тепер невеликий бліц. Еверест для тебе одним словом? 

Випробовування.

Найсмачніше, що їла під час сходження?

Салат із помідором, огірком і часником (бо на вершині зазвичай немає овочів і фруктів).

Три речі, без яких не дійшла б до табору?

Трекінгові чоботи, сонцезахисний крем, мембранна куртка. А ще – панама для крутості.

Яка пісня стала саундтреком подорожі? 

"День народження" Павла Зіброва, бо мені її співали на вершині Кала-Патхар у мій день народження.

Наступна вершина це…? 

Можливо, Кіліманджаро (найвища гора Африки, 5 895 метрів, – 24 Канал).

Що б ти сказала людині, яка мріє про подібне, але боїться зробити перший крок?

Боятися і робити, бо найстрашніше буде потім – коли як (непальська корова, – 24 Канал) буде проходити повз тебе на вузькій стежці над прірвою. 

Але насправді треба йти за своїми мріями, бо так випадково можна прожити життя своєї мрії. 

Пам'ятайте, що гроші мають тенденцію зароблятися знов, а ті емоції, відчуття і спогади ви не відчуєте, якщо не ризикнете спробувати. І хто знає, можливо, наступною вашою висотою вже буде 8848 метрів.