Де у Румунії є монастир-фортеця, який зберіг несподіване свідчення про українців

Сучевітський монастир, розташований у румунській Буковині, є однією з найвідоміших православних пам'яток регіону та входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Його знають завдяки потужним оборонним мурам, масштабним зовнішнім фрескам і статусу одного з найкраще збережених розписних монастирів. Водночас історія святині зберегла цікаве свідчення про мовну та культурну спадщину Буковини, яке походить із кінця 18 століття. 

Чому Сучевітський монастир називають справжньою фортецею? 

Сучевітський монастир звели наприкінці 16 століття представники роду Могил – впливової православної династії, яка дала Європі митрополитів, господарів Молдови та відомого церковного діяча Петра Могилу. Комплекс будували не лише як духовний осередок, а і як укріплену споруду. 

Монастир оточують потужні мури заввишки близько 10 метрів із баштами по кутах. Такі оборонні укріплення були необхідними, адже Буковина протягом століть потерпала від нападів. Не меншої слави святині принесли її фрески. Розписами вкриті не лише внутрішні приміщення, а і зовнішні стіни церкви. Саме вони стали однією з причин, чому Сучевітський монастир разом з іншими розписними монастирями Буковини внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, пише Romania Natural and Cultural.

Як виглядає фортеця: дивитись відео

Яка фреска зробила монастир відомим на весь світ? 

Найвідомішою композицією монастиря є "Ліствиця чеснот" або "Сходи до раю". На ній зображені люди, які піднімаються драбиною до небес, тоді як демони намагаються скинути їх униз. Цей розпис вважають одним із найвизначніших зразків середньовічного монументального живопису у Східній Європі. 

Загалом Сучевітський монастир є останнім із великих розписних монастирів Буковини, а його зовнішні фрески належать до наймасштабніших у регіоні. 

Який документ 18 століття здивував істориків? 

Окрім архітектури та фресок, монастир зберіг ще одну цікаву сторінку своєї історії. У 18 столітті Сучевітський монастир передали під духовну опіку Манявського скиту – одного з головних монастирів українських Карпат. Протягом багатьох десятиліть тут служили переважно ченці, які походили з Галичини. 

У документах кінця 18 століття зазначається, що братія користувалася руською мовною традицією. У 1786 році австрійська адміністрація надіслала до монастиря документи молдавською мовою. Однак ченці повернули їх із поясненням, що не можуть прочитати ці документи, оскільки не знають молдавської мови, і попросили надсилати документи руською. 

Саме цей документ, який зберігся до наших днів, вважають одним із найцікавіших свідчень мовної історії Буковини. Він нагадує, що цей край протягом століть був місцем, де перепліталися історії українців, румунів, молдован та всього православного світу.